Як в вашому житті цвіла весна.
І стільки прожито, і пережито разом,
І скроні посріблила сивина…
Такими словами розпочалося святкування "золотого" весілля голобчан Сергія Андрійовича і Галини Іванівни Халеп. Вони – відкриті, задушевні, працьовиті люди, їх у селищі поважають.
Господар – з Житомирщини. Після закінчення Житомирського сільськогосподарського інституту молодий агроном за направленням приїхав на роботу в колгосп "Дружба" тодішнього Голобського району. А господиня їхала на Волинь після Одеського медучилища. Її направили лаборантом у с. Сокіл Рожищенського району. І судилося їм зустрітися у Луцьку на обласній комсомольській конференції, бо обоє були активними в громадському житті.
Сама доля розпорядилася і звела молодих людей, тож закрутила їх віхола кохання. Правда, після конференції вони роз'їхалися у свої райони, але не зміг Сергій довго бути без дівчини, яка так запала йому в серце. Поїхав у Сокіл, і через тиждень повернувся з молодою дружиною, а для Голобської лікарні привіз лаборанта. Так і прижилося подружжя Халеп у селищі.
"Але проти віку – нема ліку", – каже народна мудрість. Літа спливли швидко. Ніби недавно було, а вже виросли син і донька, які подарували батькам 5 онуків, а ті в свою чергу – правнуків. "Сім'я – велике щастя, це – святе для нас", – кажуть "золоті" ювіляри. "Щоб зберегти сім'ю, – ділиться Галина Іванівна, – потрібні повага, розуміння, терпіння. А основне – уміти прощати один одному".
А за півстоліття всього було: зустрічі, прощання, сварки і примирення, злети і падіння, радощі і труднощі. Та "золота" пара мудро виходила з усіх ситуацій, вистояла у непростому вирі життя і в день ювілею стала на "рушничок щастя" з багатим досвідом.
У той урочистий день вся родина прилинула у просторий дім, який збудували господарі, щоб щиро привітати любих батьків, дідуся й бабусю із 50-річчям подружнього життя (на знімку). Весілля в юності у них не було, бо бідно жили. Лише розписалися, покликали колег Галини Іванівни – і все. Пам'ятає тільки дружина, як жених тоді приїхав у вишитій сорочці, яку зберігає й досі.
Тож тепер діти й онуки подбали, щоб було для "молодят" свято. Подарували їм золоті обручки, обсипали квітами. А дочка золотистими нитками вишила "рушничок щастя", на який і стали вдруге схвильовані батьки. Із сльозами радості приймали вони вітання. Грали музики, учасники художньої самодіяльності з районного будинку культури дарували їм найкращі пісні.
Були на весіллі й короваї, які спекла сама ювілярка, бо до цього вона велика майстриня, за своє життя спекла їх на весілля, урочистості дуже багато. А вже як оформить, то задивишся! Коли онук закінчував Харківський інститут міністерства внутрішніх справ, то бабуся Галя піднесла йому коровай. Тоді в залі всі встали.
Взагалі, Галина Іванівна – берегиня сімейного вогнища і гарна господиня. Хата її з ранньої весни до пізньої осені "купається" у квітах. І найбільше любить чорнобривці – пам'ять про маму. А ще жінка – активістка церковного і ветеранського хорів. Вона – й солістка, і вірші та музику складає до пісень, і очолює волонтерський центр "Волонтер". Неспокійної душі та завжди в русі ветеран. А в усіх справах її підтримує чоловік.
Тож коли запитала подружжя Халеп, який секрет їхньої сім’ї, відповіли: "Для міцної сім'ї потрібні не лише любов, а й взаєморозуміння. Будувати родинні відносини – це великий труд душі та серця".
Хай же спільний шлях цього подружжя продовжується в радості, щасті й достатку!
Валентина СІЧКАР.
І стільки прожито, і пережито разом,
І скроні посріблила сивина…
Такими словами розпочалося святкування "золотого" весілля голобчан Сергія Андрійовича і Галини Іванівни Халеп. Вони – відкриті, задушевні, працьовиті люди, їх у селищі поважають.
Господар – з Житомирщини. Після закінчення Житомирського сільськогосподарського інституту молодий агроном за направленням приїхав на роботу в колгосп "Дружба" тодішнього Голобського району. А господиня їхала на Волинь після Одеського медучилища. Її направили лаборантом у с. Сокіл Рожищенського району. І судилося їм зустрітися у Луцьку на обласній комсомольській конференції, бо обоє були активними в громадському житті.
Сама доля розпорядилася і звела молодих людей, тож закрутила їх віхола кохання. Правда, після конференції вони роз'їхалися у свої райони, але не зміг Сергій довго бути без дівчини, яка так запала йому в серце. Поїхав у Сокіл, і через тиждень повернувся з молодою дружиною, а для Голобської лікарні привіз лаборанта. Так і прижилося подружжя Халеп у селищі.
"Але проти віку – нема ліку", – каже народна мудрість. Літа спливли швидко. Ніби недавно було, а вже виросли син і донька, які подарували батькам 5 онуків, а ті в свою чергу – правнуків. "Сім'я – велике щастя, це – святе для нас", – кажуть "золоті" ювіляри. "Щоб зберегти сім'ю, – ділиться Галина Іванівна, – потрібні повага, розуміння, терпіння. А основне – уміти прощати один одному".
А за півстоліття всього було: зустрічі, прощання, сварки і примирення, злети і падіння, радощі і труднощі. Та "золота" пара мудро виходила з усіх ситуацій, вистояла у непростому вирі життя і в день ювілею стала на "рушничок щастя" з багатим досвідом.
У той урочистий день вся родина прилинула у просторий дім, який збудували господарі, щоб щиро привітати любих батьків, дідуся й бабусю із 50-річчям подружнього життя (на знімку). Весілля в юності у них не було, бо бідно жили. Лише розписалися, покликали колег Галини Іванівни – і все. Пам'ятає тільки дружина, як жених тоді приїхав у вишитій сорочці, яку зберігає й досі.
Тож тепер діти й онуки подбали, щоб було для "молодят" свято. Подарували їм золоті обручки, обсипали квітами. А дочка золотистими нитками вишила "рушничок щастя", на який і стали вдруге схвильовані батьки. Із сльозами радості приймали вони вітання. Грали музики, учасники художньої самодіяльності з районного будинку культури дарували їм найкращі пісні.
Були на весіллі й короваї, які спекла сама ювілярка, бо до цього вона велика майстриня, за своє життя спекла їх на весілля, урочистості дуже багато. А вже як оформить, то задивишся! Коли онук закінчував Харківський інститут міністерства внутрішніх справ, то бабуся Галя піднесла йому коровай. Тоді в залі всі встали.
Взагалі, Галина Іванівна – берегиня сімейного вогнища і гарна господиня. Хата її з ранньої весни до пізньої осені "купається" у квітах. І найбільше любить чорнобривці – пам'ять про маму. А ще жінка – активістка церковного і ветеранського хорів. Вона – й солістка, і вірші та музику складає до пісень, і очолює волонтерський центр "Волонтер". Неспокійної душі та завжди в русі ветеран. А в усіх справах її підтримує чоловік.
Тож коли запитала подружжя Халеп, який секрет їхньої сім’ї, відповіли: "Для міцної сім'ї потрібні не лише любов, а й взаєморозуміння. Будувати родинні відносини – це великий труд душі та серця".
Хай же спільний шлях цього подружжя продовжується в радості, щасті й достатку!
Валентина СІЧКАР.
Немає коментарів:
Дописати коментар