В урочищі Мар’їне» пройшов урочистий ритуал перепоховання останків воїнів

В рамках заходів, присвячених 71-річниці визволення України від фашистських загарбників, на військовому кладовищі періоду Другої світової війни 28 жовтня відбувся урочистий ритуал перепоховання останків 8 воїнів.
Останки солдатів були знайдені під час пошукових робіт, що проводилися пошуковим загоном «Відродження» цього року. Нажаль, ідентифікувати нікого із загиблих не вдалося.
Згідно з військовим ритуалом і належними почестями землі були віддані останки кількох бійців, загиблих в роки Другої світової війни, в ході військової операції «Битва за Ковель» у березні - липні 1944 року. У церемонії перепоховання взяли участь представники органів виконавчої влади району, голова Волинської обласної організації ветеранів Олександр Булавін, керівник пошукового загону «Відродження» Вадим Дорофеєнко, ветерани війни, мешканці Мощенської сільської ради.
Від районної влади виступив керівник апарату райдержадміністрації Степан Топольський. «Сьогодні в день 71-ї річниці визволення України від фашистських загарбників, ми віддаємо данину шани військовослужбовцям, які загинули в роки Другої світової війни. Згадуємо усіх, хто поклав життя в одній із найжорстокіших воєн і вклоняємося ветеранам, які нині поряд з нами», – сказав посадовець. Степан Топольський висловив вдячність пошуковому загону «Відродження» ДП «Волинські старожитності» та особисто командиру пошукового закону Вадиму Дорофєєнко, голові Волинської обласної організації ветеранів України Олександру Булавіну за проведену роботу у пошуку загиблих військових у часи Другої світової війни.
Керівник пошукового загону «Відродження» Вадим Дорофеєнко сказав у виступі, що його люди просто роблять свою справу - піднімають тих, хто віддав життя за наше майбутнє. За словами Вадима Дорофєєнка, вони віднайшли поховання чотирьох військових неподалік населеного пункту Дольськ, що в Турійському районі, трьох – в Ковельському районі, зокрема, біля Дубової та Радошина, та останки одного офіцера на території Ковеля.
Перед урочистим ритуалом перепоховання останків воїнів у місцевому храмі с.Мощена відбулася панахида, яку відслужили настоятель церкви ім. Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП о.Василій та настоятель Свято-Михайлівської церкви УПЦ КП с.Воля-Ковельська о. Володимир.
Полеглих на війні героїв провели в останню путь ушанувавши  пам’ять воїнів хвилиною мовчання. А над Військовим кладовищем – місцем спочинку захисників пролунав військовий салют, віддаючи їм останню шану.
Від представників влади, громадськості на могили загиблих воїнів були покладені вінки та квіти.

Її юність обпалена війною

Народилася Надія Микитівна Романюк у с. Поповичах. Як і її батьки та діди, не шукала легкої долі, йшла життям чесно, не цураючись тяжкої роботи. Вже 90 років накувала їй зозуля, а вона –  щаслива, оточена увагою дітей й онуків.

Летять, відлітають роки. Але скільки б їх не минуло, не зітреться з пам'яті пройдений шлях. Пригадує на хуторі дідову хатину, в ній жила велика родина Євтушків. Так заведено було: всі діти жили разом, хоч мали свої сім'ї. Троє братів із сім'ями дружно обробляли свою землю, спільною була і господарка. В сім'ї панував мир, лад. 

Згодом для старшого сина побудували хату. Тож батьки Надії Микитівни мали свій дім, в родині виховувалось троє дівчаток. В сім'ї велика увага приділялась вихованню і навчанню дітей. Хоч далеко було, але дітей підвозили до школи, де навчання було польською мовою. В той час купити книжку  було дорого, але для дітей батьки знаходили кошти. Пам'ятає Надія Микитівна, як в селі шанували шевченківський "Кобзар". Довгими зимовими вечорами читали вірші вголос. Вже тоді і зародилась у маленької Надійки любов до книги, бо усе життя з книгами не розстається.

У 30-ті роки в селах зароджувалися гуртки просвіти. Не минуло це й Поповичі. Взагалі, село завжди було прогресивним. Молодь збиралась вечорами – співали українських пісень, читали вірші, особливо Т. Шевченка. Згадуючи той час, Надія Микитівна зауважує, що твори Тараса Григоровича були чи не в кожній хаті. 

Але найбільше запам'яталось, як ставили п'єси, самі готували костюми. В клунях, які служили "клубами", збиралось багато людей. Ставили "Наталку-Полтавку", "Наймичку", "Безталанну". Самій теж доводилось виконувати роль. 

Проте не тільки цим займалися в просвіті. Молодь (чоловік 20) брала участь  у маївках. З цієї нагоди одягалися в українські вишиванки, ходили по селу, співаючи українських пісень. Звичайно, їх розганяла польська поліція. 

В селі, згадує Надія Микитівна, не мирилися з тим, що тут панувала Польща, на мітингах вимагали безоплатної передачі поміщицьких земель малоземельним селянам.  

З приходом перших "совєтів" в 1939 році в Поповичах організувався колгосп, головою обрали селяни батька героїні Микиту Євтушка. Але в 1941 році у мирне життя увірвалась страшна війна – якось відразу, несподівано, вибухами снарядів і бомб розірвало ранкову тишу нашого краю. Накрила чорним крилом і рідне село Надії. 

Згадуючи той час, Надія Микитівна каже, що 1941 року дуже вродили зернові. Люди,  в очікуванні достатку,  дружно працювали на жнивах. І раптом все обірвалось. Через три дні пішов на Схід батько. Правда, довелось невдовзі повернутись. У перший день війни поділили хлібне поле. Сім'ї голови колгоспу не дісталось нічого. Згоріла хата. Довелось іти найматись на роботу уже до нових господарів.

Лютували німці. Не було спокою ані вдень, ані вночі. Жорстокий терор. Людей вивозили на каторжні роботи до Німеччини. Забрали сестру, пізніше – батька. Але треба було жити й виживати. Багато людей не мирилися із свавіллям фашистів, опір загарбникам зростав. Партизанський, підпільний рух поширювався швидко, охоплюючи всі села. Недаремно пізніше назвуть Волинь партизанським краєм. Вже тоді діяли партизанська група В. Стасюка, загін Г. Мартинюка. Вир підпільної роботи захопив і юну Надію. Хата, де проживала їх сім'я, стала своєю  для партизанів. А щоб не виникало підозри, тут завжди на вечорниці збиралась молодь.

l

Важко словами описати життя тих, хто опинився в круговерті того  суворого часу. Слухаю спогади Надії Микитівни і ще раз переконуюсь в тому, яка висока ціна миру. За скупою розповіддю – смертельна небезпека, яка очікувала юну зв'язкову скрізь.

"Не було страшно, –  згадує нині ветеран. – Знала, що треба. Коли хтось зустрічався, ховалась за дерева, в кущі. Траплялися й важкі ситуації. Якось взимку ішли ми вдвох до Великого Порська на зустріч з Г. Мартинюком. Не зчулись, як під'їхала підвода, на якій сиділи німці. Відступати нікуди, довелось сісти. Думалось: все. Але, коли під'їхали до перших хат села, ті пішли грітися. Залишився один нас стерегти. На диво, фашист на польській мові сказав, щоб ми швидше втікали. Отак залишились живими. А випадків таких – ой, як багато".

По завершенню бойових дій поступово налагоджувалось мирне життя. Перша повоєнна робота – Голобський млин. Це нині – запущене приміщення, яке, до речі, збереглось ще з тих часів. А тоді тут вирувало життя. Люди їхали звідусіль, везли зерно – треба був хліб. 

Директором став Іван Янко. Тут працювали головний бухгалтер і два помічники. 

Коли повернувся з фронту батько, сім'я переїхала в Поповичі. І знову організувався колгосп, який очолив Микита Євтушко. Робота лягла на плечі жінок, дітей, стариків, бо багато односельчан назавжди залишилися на полях битв. 

Все виконували вручну. Тяжко було, хотілось вчитись, але коли і як? Не встигали одне зробити, як друге настигало. Але то була мирна праця,  результати якої були відчутні,  з кожним кроком ставало легше. 

Молодість брала своє: вдень – робота, ввечері по хуторах чулись музика, пісні.  Отак і уподобав її на вечірці  сільський парубок Антон, котрий повернувся з армії. Невдовзі справили весілля.  Молода сім'я почала будувати  таку-сяку хату – маленьку кімнату, кухоньку, але то був свій куточок, своє сімейне гніздечко. Це вже пізніше, коли пройдуть роки, зміцніє, об'єднавшись колгосп, чоловік Надії стане працювати бригадиром, побудує сім'я в селі просторий і світлий будинок. Тут підростатимуть дві донечки – Галина і Людмила. 

"От і щастя до мене прийшло, – ронить сльозу Надія Микитівна. – Є усе: і сім'я, і робота, і  діточки щасливі. Чого іще хотіти? Є хліб і до хліба. Недаремно стільки пережито. 

Не боялась ніякої роботи, здоров'я не раз підводило. Приймала молоко від населення, сама возила на молокозаготівельний пункт в Голоби. Тоді корів було багато, не те, що зараз". 

l

З часом запросили Надію Микитівну працювати в сільську крамницю. Отак аж до виходу на пенсію працювала продавцем. Село розбудовувалось, виникла потреба побудувати новий магазин, де розмістили продовольчі та промислові товари. Надія Микитівна старалась організувати роботу торгівлі  в селі якнайкраще, аби жителів забезпечити необхідними товарами. З місяця в місяць виконувала плани товарообороту. Її відзначали грамотами, подяками за сумлінну роботу.

Надія Микитівна давно на пенсії.  З роками тяжко стало жити самій у великій хаті, бо ж чоловік пішов у Вічність, а доньки розлетілися з батьківської домівки. Обом батьки дали освіту, обоє – вчителі.  Галина в с. Жмудчому проживає, Людмила – в Люблинці. Люблячі доньки завжди чекають рідну матусю на гостину. Хороших зятів має Надія Романюк, а ще бабусю найбільше люблять онучата.

Надія Микитівна веде активний спосіб життя, ще й донькам допомагає по господарству. Не нарікає на життя, негаразди. На диво, ще багато читає (до речі, без окулярів). "Мій порятунок від самотності, – говорить ветеран. – Єдиною моєю розрадою є книга". 

З Надією Микитівною дуже цікаво спілкуватися на різні теми. Вона – оптиміст. Розповідаючи про своє життя, жінка враз ніби помолоділа: очі засвітилися, обличчя посвітлішало. Спогади навіяли і сум, і радість, зігріли душу. Доля подарувала багато випробувань, але вона щаслива.

І  у День партизанської слави 22 вересня  знову згадувала вона роки війни, своїх побратимів В. Стасюка, Г. Мартинюка, В. Рудніка, братів Хлопуків, М. Сокола, О. Андросюка, Т. Пасюка та багатьох інших, з якими доводилось зустрічатись на важких перехрестях війни.

Тож нехай Бог дарує Вам, Надіє Микитівно, многії і благії літа, зміцнює здоров'я і укріплює душевні сили, а рідні оточують увагою, любов'ю і теплом!

Валентина СІЧКАР, 

голова районної 

ветеранської організації.

НА ЗНІМКУ: героїня розповіді Надія РОМАНЮК.

Фото з архіву автора.

 

Народилася Надія Микитівна Романюк у с. Поповичах. Як і її батьки та діди, не шукала легкої долі, йшла життям чесно, не цураючись тяжкої роботи. Вже 90 років накувала їй зозуля, а вона –  щаслива, оточена увагою дітей й онуків.

Валентина СІЧКАР.

Свято мудрих та багатих роками

У щедру осінню пору 1 жовтня ц. р. з нагоди Дня ветерана та Всесвітнього дня людей похилого віку в центральній районній бібліотеці відбулись урочистості. Це була тепла і щира зустріч із людьми, які багаті не лише роками, а й життєвим досвідом та мудрістю.

На своєрідне свято долі, аби віддати шану і повагу людям, за спиною у яких — великий віковий шлях, завітали представники районної влади Ковельщини, окремі депутати, сільські голови, громадські активісти, члени ветеранських організацій, духовенство. Кожен з них висловив вдячність за роки життя, за терплячість і велику силу духу, за мудрі настанови та слушні поради, а ще — за активну життєву позицію.

Першим зі словами вітань до присутніх звернувся  голова райдержадміністрації Віктор Козак, який зазначив, що нинішнє покоління у великому боргу перед цими людьми і  дарувати їм тепло й увагу — наш обов'язок не лише у цей день. Адже то люди, які закладали основи незалежної держави і є носіями кращих трудових традицій та духовних скарбів. Вони показали, як треба воювати, як трудовим подвигом післявоєнних років можна відбудувати зруйноване і втрачене. 

Привітав учасників заходу й голова районної ради Ігор Верчук. У виступі він із синівською вдячністю засвідчив глибоку повагу тим, чиє життя прожите недарма, а кожна сторінка його — неповторна, адже багата історичними подіями. Слова подяки линули тим, за плечима у кого багаторічна сумлінна робота, вірна служба на благо держави і громади.

Пісенні вітання від духовенства на чолі з благочинним Голобської благочинної округи УПЦ, настоятелем Свято-Георгіївського храму ієромонахом Ніфонтом торкнулись душі кожного з присутніх у залі.

Щирі слова линули й від інших запрошених. Неординарним був виступ депутата районної ради, голови ветеранської організації Лідії Козулі, яка продекламувала вірші. Окрім слів вдячності ветеранам, голова районної організації ВО "Батьківщина", депутат районної ради Володимир Андросюк також адресував вітання з особистим святом організатору заходу, голові районної організації ветеранів України Валентині Січкар, яка у цей день відзначала свій день народження.

А слова Голобського селищного голови Сергія Гарбарука про те, що представники людей поважного віку є "правою рукою" місцевого керівництва, без котрих не вирішуються питання як благоустрою, так і культурного розвитку, є підтвердженням того, що громада потребує цих людей, рахується з їх думкою та має брати з них приклад.

Зворушив виступ і Валентини Січкар, яка зуміла створити святкову та душевну атмосферу тим, чия юність обпалена війною, кого супроводжували тяжкі, голодні, холодні повоєнні роки. Валентина Володимирівна вже не один рік об'єднує усю ветеранську родину Ковельщини, тож вона, як ніхто, знає їх потреби, та тих, хто турбується про них. З її уст слова подяки летіли на адресу  районної влади, соціальних служб, працівників управління Пенсійного фонду та усім, від кого завжди відчувають тепло й підтримку.

У залі звучали також й музичні  вітання у виконанні аматорів сцени. Після цього усі мали нагоду пригадати молоді роки, поспілкуватись у невимушеній атмосфері під час частування солодким подарунком від депутата Волинської обласної ради Івана Смітюха. 

Тож, дорогі ветерани, нехай ваша золота осінь буде спокійною і щасливою, хай діти будуть для вас гордістю, а онуки — радістю!

Аліна Романюк.

На знімках: ветеранів здоровлять представники духовенства; депутат районної ради Володимир Андросюк щиро поздоровив Валентину СІЧКАР з днем народження; виступають аматори сцени Ковельщини.

Фото автора.

У щедру осінню пору 1 жовтня ц. р. з нагоди Дня ветерана та Всесвітнього дня людей похилого віку в центральній районній бібліотеці відбулись урочистості. Це була тепла і щира зустріч із людьми, які багаті не лише роками, а й життєвим досвідом та мудрістю.

На своєрідне свято долі, аби віддати шану і повагу людям, за спиною у яких — великий віковий шлях, завітали представники районної влади Ковельщини, окремі депутати, сільські голови, громадські активісти, члени ветеранських організацій, духовенство. Кожен з них висловив вдячність за роки життя, за терплячість і велику силу духу, за мудрі настанови та слушні поради, а ще — за активну життєву позицію. 

Першим зі словами вітань до присутніх звернувся  голова райдержадміністрації Віктор Козак, який зазначив, що нинішнє покоління у великому боргу перед цими людьми і  дарувати їм тепло й увагу — наш обов'язок не лише у цей день. Адже то люди, які закладали основи незалежної держави і є носіями кращих трудових традицій та духовних скарбів. Вони показали, як треба воювати, як трудовим подвигом післявоєнних років можна відбудувати зруйноване і втрачене. 

Привітав учасників заходу й голова районної ради Ігор Верчук. У виступі він із синівською вдячністю засвідчив глибоку повагу тим, чиє життя прожите недарма, а кожна сторінка його — неповторна, адже багата історичними подіями. Слова подяки линули тим, за плечима у кого багаторічна сумлінна робота, вірна служба на благо держави і громади.

Пісенні вітання від духовенства на чолі з благочинним Голобської благочинної округи УПЦ, настоятелем Свято-Георгіївського храму ієромонахом Ніфонтом торкнулись душі кожного з присутніх у залі.

Щирі слова линули й від інших запрошених. Неординарним був виступ депутата районної ради, голови ветеранської організації Лідії Козулі, яка продекламувала вірші. Окрім слів вдячності ветеранам, голова районної організації ВО "Батьківщина", депутат районної ради Володимир Андросюк також адресував вітання з особистим святом організатору заходу, голові районної організації ветеранів України Валентині Січкар, яка у цей день відзначала свій день народження.

А слова Голобського селищного голови Сергія Гарбарука про те, що представники людей поважного віку є "правою рукою" місцевого керівництва, без котрих не вирішуються питання як благоустрою, так і культурного розвитку, є підтвердженням того, що громада потребує цих людей, рахується з їх думкою та має брати з них приклад.

Зворушив виступ і Валентини Січкар, яка зуміла створити святкову та душевну атмосферу тим, чия юність обпалена війною, кого супроводжували тяжкі, голодні, холодні повоєнні роки. Валентина Володимирівна вже не один рік об'єднує усю ветеранську родину Ковельщини, тож вона, як ніхто, знає їх потреби, та тих, хто турбується про них. З її уст слова подяки летіли на адресу  районної влади, соціальних служб, працівників управління Пенсійного фонду та усім, від кого завжди відчувають тепло й підтримку.

У залі звучали також й музичні  вітання у виконанні аматорів сцени. Після цього усі мали нагоду пригадати молоді роки, поспілкуватись у невимушеній атмосфері під час частування солодким подарунком від депутата Волинської обласної ради Івана Смітюха. 

Тож, дорогі ветерани, нехай ваша золота осінь буде спокійною і щасливою, хай діти будуть для вас гордістю, а онуки — радістю!

Аліна Романюк.

На знімках: ветеранів здоровлять представники духовенства; депутат районної ради Володимир Андросюк щиро поздоровив Валентину СІЧКАР з днем народження; виступають аматори сцени Ковельщини.

Звітують  ветерани

Нещодавно в приміщенні ветеранського клубу, що в Голобах, відбулися звітно-виборні збори, де виступила голова первинної організації ветеранів Марія Янко, яка розповіла про роботу очолюваного нею осередку. 

Як зазначила виступаюча, за останні роки в організації накопичено значний досвід щодо соціального захисту ветеранів війни та праці.

Не оминула Марія Федорівна увагою і спільну роботу, що дає позитивний результат,  з громадськими організаціями селища, школою, працівниками культури, підприємцями, керівниками сільськогосподарських товариств і, звичайно, в першу чергу, місцевою владою.

Приємно, як говорила доповідач,  що  селищний  голова Сергій Гарбарук  завжди знаходить час, аби допомогти, вислухати ветеранів, вирішити, в міру можливостей, їх проблеми.

Добре, що ветерани селища мають своє приміщення, де можуть зібратися на різні заходи того чи іншого характеру. Про їх активну роботу свідчать численні подяки  та грамоти.

Гордістю не тільки ветеранської організації, а й району є творчий хор ветеранів "Червона калина", який в цьому році відзначив 30-річчя творчої діяльності. Колективу уже тричі присвоєно звання аматорського народного, а географія його виступів сягає за межі України.  Кожна поїздка за кордон та й не тільки залишає в пам'яті  приємні емоції й теплі спогади.  Серед них – Польща, Кобрин, Почаїв, Луцьк, відвідини святих місць та ін.

Ветерани дякують вчительському та учнівському колективам Голобської школи. Часто учні бувають у клубі ветеранів – це вже склалась  така традиція. А ветеранів, в свою чергу,  запрошують до школи на тематичні вечори.

Варто зазначити, що в селищі при  допомозі священика Свято-Георгіївського храму о. Ніфонта гарно налаштована волонтерська робота.  Саме за це і голова ветеранської організації Марія Янко, і представник духовенства нагороджені грамотами Верховної Ради України. В арсеналі хороших вчинків голобських волонтерів є постійне відвідування хворих, одиноких, допомога по господарству. До цього активно долучаються й учні місцевої школи.

"Робота ветеранської організації багатогранна. Ми не стоїмо осторонь будь-яких проблем селища. Коли постало питання допомоги воїнам АТО, ветерани були першими: збирали продукти, одяг, плели маскувальну сітку. Адже ми, як ніхто, знаємо, що таке війна", – зазначила під час виступу Марія Янко.

Також при ветеранській організації відкрито "Університет ІІІ віку", де рік вчились і з цікавістю слухали корисні лекції  з основ медицини, права та духовності вже не молоді "студенти". Слухачі задоволені, тому виявили бажання навчатися далі.

Під час заходу про приклади доброї спільної роботи голобських ветеранів говорили В. Банжа, Г. Йоц, Е. Герасимчук, директор територіального центру  соціального обслуговування (надання соціальних послуг) райдержадміністрації  А. Степанюк, автор цих рядків та селищний голова С. Гарбарук.

Очільник голобської громади високо оцінив роботу ветеранської організації і особисто Марії Янко. Після цього учасники організації  одноголосно обрали Марію Федорівну своїм керівником.

Тож бажаємо і очільниці, і всьому ветеранському колективу здоров'я, родинного затишку, тепла, і, звичайно, миру в нашій Україні!

Валентина СІЧКАР, голова районної ветеранської організації.

Громадськість Голоб робить добру справу

 

Сьогодні багато небайдужих людей зі всіх населених пунктів району долучаються до загальної доброї справи - допомоги нашим воїнам. Працівники Голобської селищної бібліотеки також розпочали хорошу справу, яку започаткувала Ковельська районна організація ветеранів України, за підтримки та розуміння колективу місцевої школи.

 

Для військових давно є потреба виготовляти маскувальні сітки.  Сітка є своєрідним оберегом для наших бійців, вона об’єднує народ, які допомагають армії.  І цією справою нині займається багато людей різного віку в багатьох містах і селах України. До речі, прості підрахунки показали, що купувати основу і виготовляти маскувальну сітку власноруч є у кілька разів дешевше, ніж купувати готову фабричного виробництва.

 

В Голобах волонтерська група, яка діє при Ковельській районній організації ветеранів України звернулася до жителів з проханням принести тканину із природного матеріалу. Мешканці селища активно відгукнулися і приносять її щодня. Із великим ентузіазмом  пенсіонери, учні, педагоги,  у вільний від роботи час, приходять допомогти, щоби військові мали чим маскувати техніку та оборону укріплень. Голобчани говорять, що кожен вузлик, зав’язаний на сітці є побажанням захисту для наших солдат.

 

Голова ветеранської організації Валентина Січкар  говорить, що робочих рук у них не бракує. Стараннями жителів тканиною для плетіння на перших порах вони також забезпечені. Надалі планують розширити асортимент виробів, мають і певні ідеї. За словами Валентини Січкар, долучатися до плетіння можуть абсолютно усі – від дітей та жінок, адже  допомога  сьогодні потрібна ділом, а не словами. Бо тільки разом ми переможемо ворога