З Днем народження привітали  ветерана,  Героя Соціалістичної  Праці  Ніну  Приходько із села Волошки Ковельського району.

Віддай людині крихітку себе, за це душа наповнюється світлом.

Такій професії не вчаться. 

Вона прийшла до нас сама,

Бо волонтер приносить щастя, 

Бажає радості й добра.

    Волонтерству нас навчило саме життя.Погляньмо навколо . Нас оточують старші земляки, до яких постукала самотня старість. Робота волонтерів багатогранна як і саме життя.  То треба допомогти по господарству, то принести ліки або продукти, а то й цікаву книжку з бібліотеки або просто прийти до одинокої людини і запитати про її здоров'я.
     Волонтерський рух з кожним роком набирає більш широкого розмаху. З'являються нові форми роботи. З приходом на службу  в Свято-Георгіівський   храм селища ієромонаха Ніфонта (Омельчука) волонтерська  робота стала   більше дієвою, конкретною. Він розуміє,  що старість - осінь життя, але і вона може бути сонячною,  теплою, затишною,  коли людину оточити добротою, чуйністю, милосердям. Церковні волонтери закріпленні за вулицями селища так, що кожна самотня, хвора людина  не була поза увагою. І сам священник  по мірі можливості  відвідує своїх прихожан.  Особливо не забуває інвалідів Великої Вітчизняної війни, вдів. Вітає іх з ювілеями, святами.  Добре те, що такої  безкорисливої допомоги священник вчить дітей недільної  школи. 

     За добру організацію волонтерського руху, про піклування про ветеранів, одиноких, хворих  ієромонах Ніфонт  нагороджений Подякою Ради ветеранів Украіни. Такою  Подякою нагороджена  голова районного волонтерського центру  Халепа Г.І.
     Голова обласноі ради ветеранів Булавін О.О. та керівник обласного волонтерського центру Пенсіонер  Морохова Г.А. побували в селищі Голоби,  де і вручили  нагороди,а також зустрілися з місцевими ветеранами  у ветеранському  клубі.

За віком різні і за станом,

Та спільна риса в нас одна.

Людей, що роблять добру справу,

Бо волонтерська це мета.

Ще довго пам'яттю болітиме війна.

    В переддень річниці початку Великої Вітчизняної війни в селищі Голоби вшанували солдатських вдів.

   Сивою журавкою кружляє вдовина пам'ять в селищній бібліотеці. Спогади, спогади... Тема жінки-матері, яка пережила війну - неосяжна, вона з вічних. Низько вклоняємось матерям з мудрим, мужнім серцем. Бо саме це додавало сили, щоб вижити в роки війни та і в тяжкий повоєнний період.
   " І ти, як говорили, на мирному фронті солдатом, без зброї,  була", - це про них писали тодішні поети.
   Але хто може описати про вдовиний подвиг? Якби про кожну вдову, яка була присутня на зустрічі, розповісти, то це був би хвилюючий роман про людське життя, про жіночу вірність, материнську незрадливу любов,  про невтомну працю в ім'я щасливого життя дітей.
     Була оформлена книжкова виставка "Пам'ять вічно жива"
   До залу в українських костюмах заходять дівчата і хлопці,  запалюють свічки - символ вічної пам'яті. Дівчата дарують вдовам білих паперових голубів - символ миру, а хлопці накидають на плечі хустинки - символ домашнього затишку і спокою.

Вклонімося низько воїнам-визволителям!

Минає  сімдесят років з дня визволення земель Ковельщини від фашистських загарбників.

Червень 1941 р. чорним крилом шуліки  затьмарив людям мирний день, розірвав його гулом ворожих літаків, окупаційний чобіт нищив цвіт нації. Три  довгих роки нашу хліборобську землю топтав ворог, яка стікала солдатською кров'ю, плакала гіркими вдовиними сльозами, здригалася від зойків маленьких дитячих сердець.

Окупанти  жорстоко вбивали людей, нищили, руйнували все, що вдалося нажити за роки мирної праці.

Та незламним був наш народ. Не було спокою ворогові. Партизанським  краєм стала Ковельщина. Ввійшла в історію діяльність голобського підпілля на чолі з Г. Мартинюком, велику роботу проводили партизани Поворська під керівництвом Петра Самчука.

Частиною опору фашистським окупантам  також була боротьба Української Повстанської Армії.

Пам'ятним для  жителів району став 1944 рік. Після вдало здійсненої Луцько-Рівненської військової наступальної операції почалось  визволення нашого краю. Першими у лютому того року були визволені села Заячівка,  Черемошне, Ситовичі, а також Козлиничі, Поворськ, Пісочне.

Найбільше наших сіл стали вільними в березні-квітні. Мир прийшов на територію Мельницької, Голобської, Підрізької, Колодяжненської, Уховецької, Поповичівської та інших сільських рад. Тяжкі бої точилися за Ковель.  І тільки 6 липня завершилось визволення сіл нашого району, коли ворога було вибито із Дубового, Люблинця, Будища, Волі-Ковельської.

Але я не історик, і не буду вдаватись у висвітлення подій 1944 року в хронологічному порядку. Мені хотілось би  цією статтею привернути увагу до тих наших земляків, хто працював в тилу, в партизанських загонах, хто виборов право наступним поколінням на життя. Їх було більше 11 тисяч 700 чоловік – наших земляків, котрі  в роки війни звершили подвиг в ім'я Великої Перемоги.

3350 з них назавжди залишилися стояти в бронзі і граніті на всіх фронтових дорогах. І нема такого села, такої родини на Ковельщині, яких не торкнулась війна. Як вічна пам'ять про героїв, у наших селах стоять обеліски Слави, на меморіальних стелах яких викарбувані імена тих, хто загинув у війні.

Спливають роки, і щораз менше залишається серед нас ветеранів війни. Їх хочеться згадати всіх і назвати кожного, бо нині залишилося в живих всього 60 свідків минулих боїв. Посивілі і знесилені колишніми ранами, можливо, в чомусь недостатньо забезпечені в нинішніх складних умовах, вони не занепадають духом, прагнуть передати молоді, онукам свій життєвий досвід, свої знання, свою хліборобську мудрість, свою любов до України. 

Їхня пам'ять до дрібниць зберегла події тих далеких жорстоких часів, і їх розповіді з цікавістю слухають діти в школах та навчальних закладах.

Шанованим в селищі Голобах є орденоносець А. К. Щибря. Орденами  Червоної Зірки  нагороджені учасники бойових дій В. А. Вишневський з Великого Порська та В. Г. Мороз з Колодяжного. Невтомними, енергійними є і нині Я. П. Чуль з с. Ворони, М. Є. Катеринюк з Поворська. Нещодавно відзначили своє 90-річчя П. П. Кравчик з Дубового, М. С. Василюк з Козлинич. І старі, і малі знають та поважають завжди енергійну, життєрадісну М. А. Хом'як з Радошина, часто відвідують діти М. П. Ягоду з Нужеля.

Не можна не згадати сьогодні жінок-фронтовиків з добрим, щирим серцем, котрі пліч-о-пліч ішли з чоловіками дорогами війни. Це – Т. С. Кочубей з Голоб, Г. С. Оставська  з Козлинич, Н. С. Федоренко з Білашева та багато інших.

Хочеться ще й ще раз доземно вклонитись всім ветеранам, подякувати за їх бойовий і ратний подвиг, побажати всього найкращого! Живіть довго при доброму здоров'ї. 

Саме в цей час, коли Україна знову  чує вибухи бомб, Ви нам дуже потрібні як зразок патріотичного ставлення до рідної України, як символ  мужності і мудрості. Хай Бог додає Вам сил і наснаги на многії і благії літа!

Валентина СІЧКАР,

голова районної ветеранської організації.

Минає  сімдесят років з дня визволення земель Ковельщини від фашистських загарбників. Червень 1941 р. чорним крилом шуліки  затьмарив людям мирний день, розірвав його гулом ворожих літаків, окупаційний чобіт нищив цвіт нації. Три  довгих роки нашу хліборобську землю топтав ворог, яка стікала солдатською кров'ю, плакала гіркими вдовиними сльозами, здригалася від зойків маленьких дитячих сердець.
Окупанти  жорстоко вбивали людей, нищили, руйнували все, що вдалося нажити за роки мирної праці.
Та незламним був наш народ. Не було спокою ворогові. Партизанським  краєм стала Ковельщина. Ввійшла в історію діяльність голобського підпілля на чолі з Г. Мартинюком, велику роботу проводили партизани Поворська під керівництвом Петра Самчука.
Частиною опору фашистським окупантам  також була боротьба Української Повстанської Армії.
Пам'ятним для  жителів району став 1944 рік. Після вдало здійсненої Луцько-Рівненської військової наступальної операції почалось  визволення нашого краю. Першими у лютому того року були визволені села Заячівка,  Черемошне, Ситовичі, а також Козлиничі, Поворськ, Пісочне.
Найбільше наших сіл стали вільними в березні-квітні. Мир прийшов на територію Мельницької, Голобської, Підрізької, Колодяжненської, Уховецької, Поповичівської та інших сільських рад. Тяжкі бої точилися за Ковель.  І тільки 6 липня завершилось визволення сіл нашого району, коли ворога було вибито із Дубового, Люблинця, Будища, Волі-Ковельської.
Але я не історик, і не буду вдаватись у висвітлення подій 1944 року в хронологічному порядку. Мені хотілось би  цією статтею привернути увагу до тих наших земляків, хто працював в тилу, в партизанських загонах, хто виборов право наступним поколінням на життя. Їх було більше 11 тисяч 700 чоловік – наших земляків, котрі  в роки війни звершили подвиг в ім'я Великої Перемоги.
3350 з них назавжди залишилися стояти в бронзі і граніті на всіх фронтових дорогах. І нема такого села, такої родини на Ковельщині, яких не торкнулась війна. Як вічна пам'ять про героїв, у наших селах стоять обеліски Слави, на меморіальних стелах яких викарбувані імена тих, хто загинув у війні.
Спливають роки, і щораз менше залишається серед нас ветеранів війни. Їх хочеться згадати всіх і назвати кожного, бо нині залишилося в живих всього 60 свідків минулих боїв. Посивілі і знесилені колишніми ранами, можливо, в чомусь недостатньо забезпечені в нинішніх складних умовах, вони не занепадають духом, прагнуть передати молоді, онукам свій життєвий досвід, свої знання, свою хліборобську мудрість, свою любов до України.
Їхня пам'ять до дрібниць зберегла події тих далеких жорстоких часів, і їх розповіді з цікавістю слухають діти в школах та навчальних закладах.
Шанованим в селищі Голобах є орденоносець А. К. Щибря. Орденами  Червоної Зірки  нагороджені учасники бойових дій В. А. Вишневський з Великого Порська та В. Г. Мороз з Колодяжного. Невтомними, енергійними є і нині Я. П. Чуль з с. Ворони, М. Є. Катеринюк з Поворська. Нещодавно відзначили своє 90-річчя П. П. Кравчик з Дубового, М. С. Василюк з Козлинич. І старі, і малі знають та поважають завжди енергійну, життєрадісну М. А. Хом'як з Радошина, часто відвідують діти М. П. Ягоду з Нужеля.
Не можна не згадати сьогодні жінок-фронтовиків з добрим, щирим серцем, котрі пліч-о-пліч ішли з чоловіками дорогами війни. Це – Т. С. Кочубей з Голоб, Г. С. Оставська  з Козлинич, Н. С. Федоренко з Білашева та багато інших.
Хочеться ще й ще раз доземно вклонитись всім ветеранам, подякувати за їх бойовий і ратний подвиг, побажати всього найкращого! Живіть довго при доброму здоров'ї.
Саме в цей час, коли Україна знову  чує вибухи бомб, Ви нам дуже потрібні як зразок патріотичного ставлення до рідної України, як символ  мужності і мудрості. Хай Бог додає Вам сил і наснаги на многії і благії літа!
Валентина СІЧКАР, голова районної ветеранської організації.