Ніхто не забутий

 З нагоди відзначення Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні   відбулися покладання вінків, квітів до меморіалу Слави в  Ковелі та до обеліска Слави в  Голобах, мітинги-реквієми.

Мітинг-реквієм біля обеліска Слави в Голобах розпочала голова Ковельської районної організації ветеранів України Валентина Січкар. До учасників заходу звернулися голова райдержадміністрації Юрій Поліщук, голова районної ради Ігор Верчук, настоятель церкви святих Петра і Павла УПЦ КП отець Андрій.

 "З перших днів війни Ковельщина стала на захист рідного краю, — відзначив Юрій  Поліщук. — Вічно пам'ятати про полеглих, віддавати шану учасникам війни, ветеранам, які є сьогодні серед нас, оточити їх увагою, повагою та любов'ю — наш святий обов'язок. Ми повинні пам'ятати і вшановувати героїв, які не повернулися з поля бою, низько вклонятися нашим ветеранам, свідкам воєнного лихоліття". 

Спогадами про пережите поділився ветеран війни Володимир Ковальчук.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять тих, хто віддав своє життя заради Перемоги та відійшов у безсмертя.

Молебень за померлими та загиблими відслужив благочинний Голобського благочинного округу, настоятель Свято-Георгіївської  церкви отець Ніфонт та священики УПЦ.

 Вінки до місць захоронень  поклали голова райдержадміністрації Юрій Поліщук, голова районної ради Ігор Верчук, ветерани, учні, громадськість міста і району.

Зворушливо й емоційно

    "Зустріч без прощань" – так назвали засідання клубу "Надвечір'я" у Поворську, який об'єднав ветеранів війни і праці, які в черговий раз змогли зустрітися, аби порадіти життю й поділитися спогадами.
   Відомо, коли людина працює, – потрібна всім. Але коли, як кажуть, пішла на заслужений відпочинок, її іноді забувають. Важко залишатись наодинці із самотністю. Добре, якщо є діти, онуки. А коли їх нема або ж вони далеко розлетілись із батьківського гнізда?
Тоді на допомогу одиноким і хворим приходять працьовиті й милосердні соціальні працівники. Це – колектив, який у Поворську не тільки вирішує різні життєві проблеми своїх підопічних, але й організовує їм змістовний відпочинок.
   Цього разу святкової атмосфери на зустрічі додала змістовно складена програма за участю працівників культури, викладачів музшколи. Ведучі зустрічі Світлана Сільчук та Ірина Федькович щирі слова вітань переплітали із спогадами про життєві долі ветеранів, яких пізніше запросили до святково накритих столів, де їх пригощали навіть варениками.

    Гості свята – вчорашні хлібороби, працівники торгівлі, хлібопекарні, медики, вчителі, люди, які багаті життєвим досвідом, хліборобською мудрістю, невтомністю рук і сердець, великою любов'ю до землі. Воістину вони є гордістю села, багато з них і нині служать дороговказом в оволодінні секретами життєвої мудрості.

    З хвилюванням слухали присутні розповіді, ніби перегортали сторінки свого життя. Згадали і грізні роки війни. Слова щирої вдячності прозвучали солдатам Миколі Катеринюку, Сергію Савчуку, Федору Дятлу, Філімону Демчуку, Володимиру Матяшуку.
Нелегким було і повоєнне життя, коли вони молодими взяли на свої плечі повоєнний тягар відбудови. І все, що нині є в селі, – це їхня невтомна праця. Скромні й працьовиті, вони "тримали в руках вила і граблі, тримали зброю у лиху годину, дітей ростили на своїй землі, і шанували у собі людину".

    А нині ніби помолоділи, на мить згадали, як брали участь у сільській самодіяльності, а тому зворушені були віночком пісень на свою адресу. Святковій атмосфері сприяли виступи Володимира Гриценюка, Сергія Бондарчука, Івана та Юлії Федьковичів.
Гарно співала "Про Україну" Софія Матяшук, порадувала піснями Ліда Копанчук, заворожила своєю поезією Віра Тарасюк. А хто не знає Ніни Семенчук, котра щоразу дивує вишивками? Неперевершеним був виступ  "Поворського батальйону", до складу якого входять соціальні працівники села на чолі із Світланою Кавун.

    Варто відзначити, що у колективу соціальних працівників Поворська завжди – злагоджена робота. Терпіння, душевне тепло, щедрість несуть вони з собою, вирушаючи у домівки до своїх підопічних. Добре розуміють, що соціальна робота – це не просто професія, це – спосіб життя.
У цій благородній справі їм охоче допомагає відділ соціально-побутових адаптацій районного територіального центру з обслуговування одиноких. Завідує ним Катерина Ваколюк, яка вміло допомагає налагодити спільно із сільською радою надання соціальних послуг ветеранам, які перебувають у складних життєвих ситуаціях, і спрямувати роботу на продовження їх активного довголіття.

В.В.Січкар